Розрізняють:

 

вроджені розлади, спричинені порушенням живлення, гормональними розлада-ми, резусною несумісністю груп крові матері та дитини, шкідливим впливом на плід генетичних факторів, інтоксикацій, інфекцій, травм, впливом медичних пре-паратів, алкоголю, наркотичних та отруйних речовин;

 

набуті порушення зумовлені, переважно, різноманітними шкідливими впливами на організм дитини під час народження та в наступні періоди розвитку (механічні ушкодження плоду, тяжкі пологи, пологова асфіксія, крововиливи у мозок, інфек-ційні захворювання тощо).

 

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійсню-ється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу.

​

                                Діти з порушеннями опорно-рухового апарату

​

Порушення опорно-рухового апарату виникають внаслідок певного захворювання, що призвело до розладу рухових функцій (наприклад, дитячий церебральний па-раліч у важкій формі, розсіяний склероз, захворювання кісток), внаслідок травми хребта або ампутації. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату відчувають труднощі під час пересування, користуються різноманітними допоміжними засо-бами: інвалідними візками, милицями, тростинками чи «ходунками».

Травма хребта. При деяких важких переломах хребта стається ушкодження спин-ного мозку, який відповідає за рухову активність кінцівок, внаслідок чого відбува-ється їх параліч. Хребет може бути зламаний у різних місцях, тож наслідки трав-ми, залежно від того, яка частина спинного мозку ушкоджена і якою мірою, мо-жуть бути різними.

- Параплегія: спинний мозок травмовано нижче шийного відділу, відтак, у людини уражена нижня частина тіла і ноги, а також частина внутрішніх, тазових органів. - - Тетраплегія: спинний мозок пошкоджений на рівні шийного відділу, внаслідок цього руки й ноги у людини повністю або частково позбавлені чутливості та ру-хливості.

Дитячий церебральний параліч (ДЦП) виникає внаслідок порушення у тій частині мозку, яка відповідає за контроль і координацію роботи м’язів. Часто це трапля-ється під час пологів через кисневу недостатність або в перші місяці життя дити-ни. Це не прогресуючий стан, який не може передаватися іншим людям. ДЦП хара-ктеризується неспроможністю повною мірою контролювати координацію рухів і м’язову силу. Залежно від того, який відділ мозку уражено, можуть виникати різкі м’язові напруження (спазми), мимовільні рухи, характерна «танцююча» хода. Крім того, можуть виникати аномальні відчуття і сприйняття, порушення зору, слуху і мовлення, напади, затримка в розумовому розвитку. Діти з ДЦП можуть відвідува-ти звичайну школу і вчитися разом з усіма. Залежно від ступеня та характеру по-рушення дітям із ДЦП потрібно створювати для навчання різні умови: безбар’єрне середовище для тих, хто пересувається на візку; пристосування для письма або ма-лювання, якщо у дитини спостерігають розлади моторики тощо. З учнями школи обов’язково потрібно провести бесіду (і не одну) на цю тему, запросити до класу ек-спертів – молодих інвалідів, які зможуть переконливо розповісти про своє життя, проблеми, відповісти на запитання і показати наочні матеріали.

​

Загальні рекомендації

Необхідність користуватися інвалідним візком – це, як не дивно, спосіб більш віль-ного пересування (якщо немає технічних перешкод/бар’єрів). Водночас, в наших умовах, коли практично всі будівлі, в тому числі і школи, не облаштовані пандуса-

ми і ліфтами, людині на візку потрібна допомога для того, щоб подолати численні бар’єри.

Якщо ви хочете допомогти дитині на візку, запитайте у батьків або фахівців, що потрібно робити, і дійте чітко за інструкціями, особливо, якщо ви допомагаєте їй подолати сходи. Деякі інваліди, котрі пройшли спеціальні тренінги, можуть само-стійно або за мінімальної допомоги долати сходи. Але це подібно до екстремально-го спорту і завжди небезпечно. Коли йдеться про дітей, допомога необхідна прак-тично завжди, а помічникам потрібен інструктаж.

Візок слід котити повільно, оскільки він легко набирає швидкість і несподіваний поштовх може призвести до втрати рівноваги.

Завжди переконуйтесь у доступності місць, де заплановані заходи: наприклад, екскурсія. Заздалегідь поцікавтесь, які можуть виникнути проблеми і як їх можна подолати. Розкажіть про них, щоб батьки (чи сама дитина) могли прийняти рішен-ня. Пам’ятайте: допоміжні засоби мають бути справними і під рукою. Подбайте аби там, де є бар’єри (сходи, двері, пороги тощо) були люди, готові прийти на допомогу. Потурбуйтесь і про те, щоб особа на візку могла дотягнутися до речей, які їй потріб-ні (наприклад, до книг чи наочних посібників).

​

                                                        Діти з порушенням зору

​

Порушення зору може мати різний ступінь:

-  від тотальної сліпоти, що зустрічається рідко (10%);

-  часткової сліпоти, коли людина не може розрізняти колір і форму, але може ба-        чити світло,

-  до незначного зниження зору.

За певної підготовки, яку діти з порушенням зору починають отримувати ще в за-кладі дошкільної освіти, вони досить вільно і самостійно орієнтуються, пересува-ються. Існує безліч засобів і технологій, що допомагають людям із порушенням зо-ру бути самостійними: від простого диктофону і годинника, «що розмовляє», до мі-ні-комп’ютера, що дає змогу орієнтуватися на місцевості.

​

Загальні рекомендації.

Намагайтеся надати інформацію в тому вигляді, в якому її хотіла б отримати дити-на, яка не бачить або бачить погано. Якщо у вас немає змоги перевести інформа-цію в потрібний формат (шрифт Брайля – рельєфно-крапкова системи для письма і читання, крупний шрифт – 16-18 та більших кеглів, дискета, щоб прочитати її за допомогою комп’ютера зі звуковою програмою, аудіо касета), віддайте її в тому ви-гляді, в якому вона є: це однаково краще, аніж нічого.

Якщо ви збираєтеся читати вголос дитині, яка не бачить, спочатку попередьте про це. Говоріть нормальним голосом. Не пропускайте інформацію, якщо вас про це не попросять і не замінюйте читання переказом.

Якщо ви знаходитесь із дитиною, яка не бачить у новому приміщенні, опишіть ко-ротко, де ви перебуваєте. Наприклад: «У центрі класу (аудиторії), приблизно за шість кроків від тебе, праворуч і ліворуч – ряди парт, дошка – попереду». Або: «Ліворуч від дверей, при вході, – шафа». Зверніть увагу на наявність «небезпечних» предметів. Уникайте розмитих визначень та описів, які, зазвичай, супроводжують-ся жестами, виразами на кшталт: «Склянка знаходиться десь там на столі, це біля тебе…». Намагайтеся бути точними: «Склянка посередині столу», «Стілець право-руч від тебе».

Завжди називайте себе та інших співрозмовників, а також усіх присутніх, і тих, хто вийшов чи повернувся до приміщення. Не забувайте озвучувати свої жести та написи. Намагайтеся передати словами те, що часто висловлюється мімікою і жес-тами – не забувайте, що звичний жест «там…» людина, яка не бачить, не зрозуміє. Коли ви спілкуєтесь із групою таких дітей, не забувайте щоразу називати того, до кого ви звертаєтеся. Не змушуйте співрозмовника говорити в порожнечу: якщо ви пересуваєтеся, попередьте його.

Дізнайтеся, чи потрібно попереджати дитину, про перешкоди під час руху (сходи, двері тощо). Якщо ви помітили, що вона, збилася зі шляху або попереду неї є пере-шкода, не керуйте її рухом на відстані, підійдіть і допоможіть повернутися на пра-вильний шлях. Якщо не встигаєте підійти, голосно попередьте про небезпеку. Ко-ли спускаєтесь або підіймаєтеся сходами, ведіть її боком до них. Пересуваючись, не робіть різких рухів.

За столом можна пояснити, що і де знаходиться на тарілці, використовуючи прин-цип циферблату. Наприклад: «На 12 – шматок сиру, на 3 – салат, на 6 – хліб».

Необхідно навчити школярів орієнтуватися у приміщенні школи (до моменту, до-ки дитина не запам’ятає всі маршрути; у випадку яких-небудь змін, її слід супрово-джувати); надавати, якщо це можливо, навчальні матеріали в інших форматах (шрифтом Брайля, крупним шрифтом, на аудіо касеті); дати можливість викорис-товувати звукозаписуючі прилади і комп’ютери. Не слід забувати про те, що все написане має бути озвучено. Крім того, у приміщенні та на подвір’ї потрібно пере-дбачити, аби всі наявні перешкоди виділялися контрастними кольорами (крайні сходинки, двері тощо).

​

                                                     Діти з порушеннями слуху

​

Статистикою встановлено, що приблизно у 10% людей є різноманітні порушення слуху. Серед причин порушення слуху – пологові травми, інфекційні захворюван-ня, наслідки застосування деяких медикаментів, запальні процеси. Частковою ко-мпенсацією порушення слуху може стати слуховий апарат. Існують методики ви-ховання глухих і дітей зі зниженим слухом у звичайних умовах, які дають змогу їм розвинути мовленнєве спілкування та мовленнєвий слух, успішно навчатися у звичайних школах, отримувати вищу освіту у вузах. У школі та вузі необхідно вра-ховувати особливості дитини з порушенням слуху й стежити за тим, аби вона от-римувала інформацію у повному обсязі: звукову інформацію потрібно обов’язково дублювати зоровою.

​

Загальні рекомендації.

Деякі діти можуть чути, але сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випад-ку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти.

Починаючи розмову, приверніть її увагу. Якщо її слух дозволяє, назвіть на ед’я, як-що ні – злегка покладіть руку на плече або поплескайте – але не різко. Під час роз-мови дивіться на неї. Не затуляйте своє обличчя: дитина має стежити за його вира-зом та вашим артикуляційним апаратом. Говоріть чітко й рівно. Не потрібно за-надто виділяти щось, надто гучно говорити, кричати, особливо на вухо. Якщо вас просять повторити щось, спробуйте перефразувати своє речення. Використовуйте жести.

Переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозу-міли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати. Але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість.

Якщо ви повідомляєте інформацію, яка містить номер, правило, формулу, техніч-ний або інший складний термін, адресу – запишіть її. У деяких випадках потрібно запитати, чи не буде простіше листуватися. За такої форми спілкування речення мають бути простими.

Не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих або багатолюдних примі-щеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують.

Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Добре, а тепер нам слід обговорити…».

Дуже часто глухі люди використовують мову жестів. Необхідність перекладача залежить від ситуації та людей, які спілкуються.

Участь перекладача дає змогу:

 

·          підвищити якість спілкування;

·          уникнути непорозумінь під час розмови;

·          економити час;

·          учасники розмови вільніше й повніше висловлюють свої думки.

 

Кілька порад під час роботи з перекладачем.

Завдання перекладача – полегшити спілкування. Під час розмови звертайтеся без-посередньо до співрозмовника, який не чує, а не до його перекладача. Не кажіть: «Запитай у нього…», «Скажи їй…».

Керуючись своєю професійною етикою, перекладач має перекладати все, в тому числі й те, що не стосується вашої бесіди, наприклад, коментарі та сторонні теле-фонні розмови, і вам не бажано просити перекладача не робити цього.

Не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Вам краще запитати про це під час першої зустрічі. Якщо дитина володіє цією навичкою, потрібно дотримува-тися кількох важливих правил:

·          - із десяти слів добре прочитуються лише три;

·          - потрібно дивитися в обличчя співрозмовникові і говорити чітко та повіль-

             но, використовувати прості фрази та уникати зайвих слів.

           - не намагайтеся надмірно чітко вимовляти слова – це змінює артикуляцію і 

             створює додаткові труднощі;

·          - потрібно використовувати вираз обличчя, жести, рухи тіла, якщо хочете

             підкреслити або прояснити зміст сказаного.

​

                                                   Діти з порушеннями мовлення

​

Порушення мовлення можуть бути різноманітними – слабкий голос, афазія (втрата спроможності користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін.

Головне, будьте терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.

​

Загальні рекомендації.

Не ігноруйте дитину, якій складно говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. Будьте готові до того, що розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивай-те, не квапте і не виправляйте її.

Дивіться в обличчя, підтримуйте візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення – показник низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не може зрозуміти вас.

Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови (так, ні) .

Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не так. Повторіть те, що ви зрозуміли і не со-ромтеся перепитати те, чого не зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово повільніше, можливо, по буквах.

Якщо у вас виникають проблеми у спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співроз-мовник використовувати інший спосіб – надрукувати, написати.

​

                                                  Діти із затримкою в розвитку

​

Діти із затримкою в розвитку навчаються нових навичок і сприймають нову інфо-рмацію повільніше, ніж інші. Однак, все це досить умовно і залежить від багатьох факторів, зокрема, виховання, місцевих традицій тощо. Дуже часто «розумово від-сталими» помилково називають дітей, які мають порушення мовлення, слуху, а також педагогічно занедбаних дітей (які вчасно не отримали знання і навички, притаманні певному вікові).

 

Синдром Дауна – це порушення хромосомного коду, пов’язане з розладами у розви-тку, коли у клітині з’являється 47 хромосома.

Дитина, яка народилася із синдромом Дауна, має характерну зовнішність – облич-чя монголоїдного типу, дещо менший череп, інколи – непропорційно короткі кін-цівки. Синдром Дауна означає, що малюк розвиватиметься повільніше, ніж його однолітки і пізніше проходитиме загальні етапи розвитку. Йому буде важко вчи-тися, але він зможе робити більшу частину того, що роблять усі інші діти: ходити, говорити, читати і писати. У різних людей із синдромом Дауна різні розумові здіб-ності, різні поведінка і фізичний розвиток. Кожен – унікальна особистість, як і будь-яка інша людина. Вони можуть набагато краще розвинути свої здібності, як-що живуть вдома, в атмосфері любові, якщо в дитинстві вони навчаються за про-грамою ранньої допомоги, якщо отримують спеціальну освіту, медичне обслугову-вання і відчувають позитивне ставлення оточення. За дотримання цих умов особи із синдромом Дауна порушують один із основних стереотипів – що всі вони не-спроможні зрозуміти іншу людину і не можуть навчатися. Зараз в Україні існують організації, які допомагають батькам виховувати дітей із синдромом Дауна.

Через відмінності у можливостях дітей із синдромом Дауна, для батьків і вчителів важко встановити правила навчання таких дітей. Необхідно висловлювати кон-кретні, а не абстрактні концепції, навчати поступово, постійно повторюючи прой-дений матеріал.

​

                                           Діти з розладами аутичного спектру

​

Аутизм виявляється приблизно в 10-15 випадках на 10000 новонароджених. Причини аутизму невідомі. Нині вчені досліджують імовірні причини – невроло-гічні порушення і біохімічний дисбаланс. Психологічні фактори не впливають на виникнення аутизму. Хлопчики страждають від цього захворювання частіше, ніж дівчатка. При аутизмі порушення розвитку суттєво впливає на вербальне і невер-бальне спілкування та соціальну взаємодію. Зазвичай, він чітко проявляється у дітей до трьох років. Часто спостерігається здатність дитини спілкуватися, розумі-ти мовлення, гратися і взаємодіяти з іншими людьми.

 Діти з розладами аутичного спектру дуже різняться за інтелектом, можливостями і поведінкою. Деякі з них не говорять, мовлення інших обмежене і часто містить фрази і монологи, які повторюються. При аутизмі легшої форми діти можуть гово-рити на деякі теми, але у них спостерігаються труднощі абстрактного мислення. У дітей з розладами аутичного спектру може виникнути нестандартна реакція на сенсорну інформацію, наприклад: голосний шум, світло, певні продукти, тканини, речі.

Існують програми, спрямовані на покращення поведінкових, соціальних, комуні-кативних, освітніх здібностей  дітей з розладами аутичного спектру, розвиток по-бутових навичок. Поведінкові та комунікативні проблеми, які ускладнюються по-слабленим інтелектом, потребують допомоги з боку професіоналів, які отримали спеціальну підготовку з навчання дітей з розладами аутичного спектру. Програма освіти має бути послідовною і передбачуваною. Діти з розладами аутичного спек-тру краще засвоюють матеріал і менше ніяковіють, коли інформація подається як на вербальному, так і на зоровому рівнях.

Спілкування з іншими дітьми також важливе. Щоб вирішити проблеми, пов’язані із засвоєнням шкільних дисциплін, необхідно створювати програми для батьків, які допомогли б продовжити навчання дитини і вдома.

 

Загальні рекомендації.

Використовуйте доступне мовлення, висловлюйтесь точно та лаконічно. Якщо вам потрібно пояснити щось складне, розподіліть інформацію на частини.

Уникайте словесних штампів і образних висловів, якщо ви не впевнені у тому, що дитина їх знає. Не використовуйте сарказм і натяки.

Викладаючи новий матеріал, розповідайте все крок за кроком. Надайте дитині мо-жливість усвідомити кожен крок після пояснення. Якщо необхідно, використовуй-те ілюстрації. Будьте готовими повторити кілька разів. Не зневірюйтесь, якщо вас з першого разу не зрозуміли.

Ставтеся до дітей із затримкою у розвитку так само, як і до їхніх однолітків, обгово-рюйте з ними ті ж самі теми.

Деякі діти із затримкою у розвитку прагнуть догодити співрозмовнику і кажуть те, що, як їм здається, хочуть від них почути. Тому, щоб досягти достовірної інформа-ції, ставте запитання на тему, яка вас цікавить, кілька разів, перефразовуючи їх.

​

                                                     Діти з труднощами у навчанні

​

Така форма порушення певною мірою прихована. У дітей спостерігаються трудно-щі концентрації уваги, запам’ятовування, пригадування та відтворення інформа-ції, але не з самим процесом мислення. Досить часто такі люди мають дуже висо-кий рівень інтелекту. Порушення пам’яті трапляються досить часто і є дуже різно-манітними. З ними пов’язані функціональні обмеження слуху, мовлення, академі-чних здібностей, уваги, організованості, координації, сприйняття та інтеграції ін-формації, гнучкості мислення тощо.

​

Відповідно, можна спостерігати різні ознаки:

 

·     - проблеми зі сприйняттям тексту (дислексія: дитина не сприймає друкований

        текст і не здатна трансформувати його у слова. Дислексію мають 5-10% насе-

        лення);

·     - порушення в опануванні письма (дисграфія);

·     - труднощі опанування правил орфографії (дисорфографія);

·     - неспроможність сприймати інформацію на слух (або зорово);

·     - прямолінійне, негнучке сприйняття.

Коли ви розумієте, що дитина не сприймає інформацію в певній формі, запропо-нуйте іншу (не може читати – поясніть словами; якщо не сприймає на слух – запи-шіть тощо). Якщо вам складно виявити це – запитайте. Будьте відвертими зі своїм співрозмовником.

​

Порушення уваги з гіперактивністю

Порушення уваги з гіперактивністю пов’язують з мозковою дисфункцією, яка спо-стерігається досить часто (5-10% усього населення).

Основні рекомендації щодо навчання дітей з порушенням уваги:

 

·     Розпорядок життя класу має бути з чіткими правилами, розкладом та добре сформульованими письмовими завданнями, написаними чіткими літерами.

·     Краще, коли робоче місце для дитини з порушенням уваги відведено за першою партою (поруч зі столом вчителя, але подалі від відволікаючих факторів).

·     Вказівки мають бути короткими і чіткими, повторюйте їх кілька разів.

·     Розклад має складатися з урахуванням обмеження здатності дитини концентруватися та сприймати матеріал.

·     Усі завдання слід перевіряти.

·     Керування поведінкою – основа навчання. Обговорення поведінки з дитиною, у поєднанні з іншими педагогічними методами, дає позитивні результати.

·     Заохочуйте дітей з порушенням уваги, оскільки самооцінка має для них величе-зне значення. Відзначайте успішні приклади доречних дій та виконання навчаль-них завдань. Попросіть дітей вести щоденник, в якому вони записуватимуть події, що допомогли їм відчути себе впевненіше.

​

                                           Діти з порушенням психічної діяльності

​

Часто такі розлади пов’язані з психічними захворювання та розладами централь-ної нервової системи. Людський мозок контролює сприйняття (зір, слух), пам’ять, мислення, мовлення, рівновагу, виникнення і прояв почуттів, дихання тощо. Будь-яка із цих функцій та їх синхронна робота можуть бути порушені внаслідок пси-хічного захворювання. На сьогодні головна причина виникнення таких розладів ще недостатньо вивчена, але відомо багато обставин, що провокують початок хво-роби, покращують або погіршують перебіг психічного захворювання.

​

Ознаками психічних захворювань є:

·     - виникнення різко виражених змін у повсякденній поведінці (надмірність або

        відсутність сну, апетиту, неуважність, загальмованості або надмірна збудже-

        ності, що не була притаманна людині раніше);

·     - ускладнення мислення та спілкування;

·     - манія, нав’язливий стан (настирливі й нічим не виправдані спроби розпочати

        якусь діяльність, що не підходить до місця та часу, домінування певної ідеї

        тощо);

·     - негативізм, у тому числі відмова від допомоги;

·     - зловживання алкоголем і наркотиками;

·     - тривала депресія;

·     - ілюзії та галюцинації;

·     - неспроможність впоратися зі щоденними справами;

·     - раптові зміни настрою тощо.

Найбільш поширеними психічними захворюваннями є маніакально-депресивний психоз та шизофренія.

Маніакально-депресивний психоз – періодичні зміни настрою (від сильного збуд-ження й ейфорії до пасивності та пригніченості).

 

Шизофренія – це загальна назва групи психозів, за яких стан характеризується аномальним мисленням, поведінкою та емоціями.

Поведінка, ступінь розладу психіки таких людей може сильно варіюватися, залеж-но від форми, характеру перебігу та індивідуальних особливостей особистості. То-му неможливо описати «типову поведінку шизофреніка», окреслити остаточний перелік симптомів. Важливо знати, що хронічне психічне захворювання завжди виявляється хвилями: загострення – це наростання, або «атака» хвороби, а ремісія – сприятливий період, коли лише незначні коливання стану і певні дивні вчинки відрізняють хвору людину від здорової.

​

Психічні порушення – не те ж саме, що затримка у розвитку. Люди з психічними розладами можуть відчувати емоційні розлади або збентеження, які ускладнюють їм життя. У них може бути свій особливий, мінливий погляд на світ.

Не слід думати, що люди з психічними порушеннями обов’язково потребують до-даткової допомоги і специфічного ставлення до них.

Ставтеся до осіб з психічними порушеннями як до особистостей. Не варто робити передчасні висновки на основі досвіду спілкування з іншими людьми з такою ж формою інвалідності. Не варто думати, що люди з психічними порушеннями біль-ше за інших схильні до насильства. Це міф. Як і те, що люди з психічними пору-шеннями мають проблеми в розумінні, або вони нижчі за рівнем інтелекту, ніж більшість людей.

Побутує помилкова думка й про те, що люди з психічними порушеннями не здатні працювати і вчитися. Вони можуть виконувати багато обов’язків, які потребують певних навичок і здібностей.

Не думайте, що люди з психічними порушеннями не знають, що для них добре, а що – погано.

Якщо людина із психічними порушеннями засмучена або відчуває стрес, запитай-те її спокійно, що ви можете зробити, аби допомогти їй. Можливо, потрібно буде зв’язатися з кимсь із її близьких (батьками, якщо йдеться про дитину).

​

Епілепсія – це наслідок порушення центральної нервової системи, причини якого остаточно не з’ясовані. Інколи епілепсія передається спадково, а також може бути спричинена травмою голови. Практично в кожній школі можуть бути діти, в яких стаються епілептичні напади. Це трапляється в однієї дитини із сотні. Вони вини-кають внаслідок порушення мозкової діяльності. Тіло дитини починає зводити су-домами, в цей час вона не контролює себе. Напади можуть статися у будь-який час доби. Під час нападу епілепсії – раптового й відносно короткочасного – може спос-терігатися втрата свідомості, падіння та судоми, які проявляються в напруженні всієї мускулатури, часто із закиданням голови і прикусом язика, потім, протягом 1-2 хвилин, спостерігається здригання мускулатури. Дитину необхідно покласти на горизонтальну поверхню, розстібнути комір сорочки, розстібнути поясок і стежи-ти, щоб вона не прикусила язика. Для цього необхідно між верхніми і нижніми зу-бами помістити щось тверде, наприклад, ложку, ручку тощо.

Іноді діти не можуть пригадати, що з ними сталося, не розуміють, де вони, що від-бувається. Родичі або лікар зобов’язані поінформувати шкільний медперсонал і вчителів про наявність нападів у дитини та пов’язані з цим обмеження. Якщо не-має особливих вказівок, дитині з епілепсією має бути дозволено брати участь у всіх спортивних і масових заходах, що проводяться у школі.

Не обов’язково, що напади є наслідком епілепсії, але якщо час від часу вони ста-ються, можна говорити про епілепсію.

Більшість дітей з епілепсією мають приймати ліки. Вчителі можуть їм допомогти, нагадуючи про те, що час випити пігулки. Важливо також пояснити школярам, що таке епілепсія, що вона не заразна і як поводитися, коли у людини трапляється на-пад.

​

Гіперкінези (спастика) – мимовільні рухи тіла або кінцівок, які властиві людям з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) і можуть виникати також у людей з по-шкодженням спинного мозку.

Якщо ви бачите людину з гіперкінезами, не слід відверто звертати увагу на її рухи. Під час розмови не відволікайтеся на мимовільні рухи, оскільки можете пропусти-ти щось важливе.

Пропонуйте допомогу, не привертаючи загальної уваги.

Не бійтеся суперечити людині з гіперкінезами, побоюючись змусити її хвилювати-ся. Позиція «тільки не хвилюйся» призведе до втрати часу. Спокійно висловлюйте свої аргументи, навіть коли бачите, що ваш співрозмовник нервує.

​