Види мовленнєвих порушень
Порушення мовлення підрозділяється на дві групи.
Перша група — порушення засобів спілкування
(фонетико-фонематичний недорозвиток і загальний недорозвиток мовлення ).
Фонетико-фонематичний недорозвиток (ФФНМ) — порушення процесів формуван-ня вимовної системи рідного мовлення у дітей з різноманітними мовними розлада-ми внаслідок дефектів сприймання і вимови фонем.
Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) — різноманітні складні мовленнєві ро-злади, при яких порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи, які відносяться до звукової та складової сторони.
В якості загальних ознак відмічаються пізній початок розвитку мовлення, бідний словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворень. Недорозвиток може бути виражений в різному ступені: від відсутності мовлення або лепетного її стану до розгорнутого, але з елементами фонетичного і лексико-граматичного недорозвитку. В залежності від ступені сформованості засобів мо-влення у дитини загальний недорозвиток підрозділяється на три рівні (за Р. Левіною):
І — рівень.
Характеризується цілковитою відсутністю словесних засобів спілкування у віці, коли у дітей з нормальним розвитком мовлення в основному сформоване. При такому рівні мовного розвитку словниковий запас дитини складається здебільшого із звукових та звуконаслідувальних комплексів, які супроводжуються жестами, як правило не зрозумілі для оточуючих.
ІІ — рівень.
Характеризується тим, що мовленнєві можливості значно зростають. Спілкування здійснюється не лише за допомогою жестів і лепетних слів, а й мовленнєвими засобами, проте таке спілкування переважно зрозуміле близькому оточенню.
ІІІ — рівень.
Передбачає розгорнуте без грубих фонематичних і лексико-граматичних відхилень мовлення, але з окремими порушеннями в фонетиці, лексиці й граматиці.
Друга група — порушення застосування засобів спілкування: заїкання, яке розгля-дається як порушення комунікативної функції мовлення при правильно сформова-них засобах спілкування. Можливий комбінований дефект, при якому заїкання ро-зглядається в поєднанні із загальним недорозвитком мовлення.
Порушення писемного мовлення за цією класифікацією розглядаються як вторинні наслідки порушень усного мовлення.
В залежності від того який вид мовлення порушений виділяють дві великі групи: порушення усного і писемного мовлення.
Порушення усного мовлення поділяються на два типи:
— фонаційного (зовнішнього) оформлення висловлювання, які називають пору-шеннями вимовної сторони мовлення;
— структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, яке в логопедії називають системним або поліморфним порушенням мовлення.
До розладів фонаційного висловлювання належать:
Дисфонія (афонія) — відсутність або розлади фонації внаслідок паталогічних змін голосового апарату. Проявляється або у відсутності фонації (афонія), або в порушені сили, висоти і тембру голосу (дистонія) , може бути зумовлена органічними або фу-нкціональними розладами голосоутворюючого механізму центральної або перифе-ричної локалізації і виникати на будь-якому етапі розвитку дитини. Буває ізольо-ваною або входить до складу інших порушень мовлення.
Дислалія — порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженій іннерва-ції мовного апарату. Проявляється в неправильному звуковому (фонематичному) оформленні мовлення: у викривленій вимові звуків, в замінах звуків або в їх змі-шуванні.
Від того, яка кількість звуків вимовляється дефектно, залежить виділення простої і складної дислалії.
Розрізняють дві основні форми дислалії: органічну або механічну з ушкодженнями артикуляційного апарату, й функціональну, не пов’язану з такими пошкодження-
ми.
Ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, зумовлене анатомо-фізіоло-гічними дефектами мовного апарату. Проявляється патологічному змінені тембру голосу, який виявляється занадто назалізованим внаслідок того, що голосовидиху-ваний потік повітря проходить у порожнину носа і в ній отримує резонанс. При ринолалії спостерігається викривлена вимова всіх звуків мовлення . При цьому дефекті часто зустрічаються і просодичні порушення, мовлення монотонне, мало-зрозуміле. В залежності від характеру порушення функції піднебінно-глоткового змикання розрізняють різні форми ринолалії: відкриту, закриту й змішану.
Дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатньою іннервацією мовного апарату.
До дизартрії відносять такі розлади звуковимови, які викликані порушеннями ін-нервації м’язів мовного апарату внаслідок органічного ураження центрального відділу мовно-рухового аналізатора. Провідними порушеннями при дизартрії є ва-жкий розлад різних сторін вимови, тобто, крім порушень звуковимови, спостеріга-ються розлади мовного дихання, голосової функції, темпу й ритму мовлення, що зумовлює нерозбірливість мовлення дитини, проте інші структурні компоненти мовлення (розуміння мовлення, словник та ін.) можуть відставати в розвиткові або бути збереженими.
Брадилалія (брадифразія) — патологічно уповільнений темп мовлення. Це пору-шення може бути як самостійним так і спостерігатися в клініці деяких форм пси-хічних захворювань: при олігофренії, при дистрофічних, органічних захворювань центральної нервової системи, травмах, пухлинах головного мозку і т.п.
Як самостійне порушення брадилалія зустрічається найчастіше у людей флегма-тичних, повільних, в’ялих. Мовленнєва симптоматики: уповільненість зовнішньо-го і внутрішнього мовлення, уповільненість процесів читання та письма, монотон-ність голосу, паузи між словами та фразами.
Немовленнєва симптоматика при брадилалії виражається в порушеннях загальної моторики, тонкої моторики рук, пальців, мімічних м’язів обличчя. Рухи уповільне-ні, в’ялі, недостатньо координовані, спостерігається моторна невпевненість. Облич-чя анемічне. Відмічаються особливості в психічній діяльності: уповільненість сприймання, розлади уваги, пам’яті, мислення.
Тахілалія (тахіфразія) — патологічно прискорений темп мовлення.
Це порушення розглядається в синдромі складних мовленнєвих розладів. Цент-ральною складовою в патогенезі тахілалії являється розлад темпу зовнішнього і внутрішнього мовлення у зв’язку з патологічною перевагою процесів збудження над процесами гальмування. Вирізняють: чисті форми тахілалії, функціональну тахілалію, протікаючу з вторинним відхиленнями-заїканням. Симптоматика хара-ктеризується такими ознаками: ненормально швидкий темп мовлення, розлади мовленнєвої уваги, повтори, перестановка складів, слів, викривлення речень; пору-шення процесів читання та письма; прискорення загальної та дрібної моторики і таке інше. Прискорений темп мовлення може супроводжуватися аграматизмами. Ці явища інколи виділяють як самостійні порушення, виражені в термінах батта-ризм, парафазія. У випадках, коли паталогічно прискорений темп мовлення супро-воджується невиправданими паузами, зупинками, спотиканнями, вона визнача-ється терміном полтерн. Брадилалія і тахілалія об’єднуються під спільною назвою – порушення темпу і ритму мовлення. Наслідком порушень темпу мовлення являєть-ся порушення плавності мовленнєвого процесу, ритму і мелодико-інтонаційної виразності.
Заїкання — порушення темпоритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом мовного апарату. Є центрально зумовленим, має органічну або функціона-льну природу, виникає частіше всього у процесі мовленнєвого розвитку дитини.
Порушення структурно-семантичного (внутрішнього)
оформлення висловлювання представлені двома видами: алалією і афазією.
Алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини.
Один із найбільш тяжких дефектів мовлення, при якому порушенні операції відбо-ру і програмування на всіх етапах породження і прийому мовленнєвого висловлю-вання, внаслідок чого виявляється несформована мовленнєва діяльність дитини. Система мовних засобів (фонетичних, граматичних, лексичних не формується, страждає мотиваційний рівень утворення мовлення. Спостерігаються грубі семан-тичні дефекти. Порушено управління мовленнєвими рухами, що відображається на відтворення звукового і складового складу слів. Зустрічається декілька варіантів алалії в залежності від того, які мовленнєві механізми не сформовані та який із цих етапів страждає.
Афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураження-ми головного мозку. У дитини втрачається мовлення унаслідок черепно-мозкової травми, нейроінфекції або пухлин мозку після того, як мовлення було сформоване. Якщо таке порушення відбулося у віці до трьох років, то дослідники утримуються від діагнозу афазія. Якщо порушення виникли в більш старшому віці, говорять про афазію. На відміну від афазії дорослих існує дитяча, або рання афазія.
Порушення писемного мовлення розділяють на дві групи
в залежності від того, який його вид порушений. При порушенні продуктивного виду відмічаються пору-шення письма, при порушення рецептивної письмової діяльності — розлади чи-тання.
Дислексія — часткове специфічне порушення процесу читання. Проявляється в утрудненнях впізнавання та розпізнавання літер; в ускладненнях злиття літер в склади і складів в слова, що призводить до неправильного відтворення звукової форми слова; в аграматизмі і спотворенні розуміння прочитаного.
Дисграфія — часткове специфічне порушення процесу письма. Проявляється в не-стійкості оптико-просторового образу літери, в змішуванні або пропусках літер, у викривленнях звукоскладової структури слова і структури речень. У випадку не сформованості читання та письма (в ході навчання) говорять про алексію та аграфію