Достатній рівень сформованості слухового, або фонематичного сприймання (здатності розрізняти звуки) має дуже важливе значен-ня для загального психофізичного розвитку дитини, адже лежить в основі розуміння мовлення та засвоєння мови.

Розвиток у дітей слухового сприймання здійснюється у двох напря-мах:

-- сприймання не мовленнєвих звуків;

-- сприймання мовленнєвих звуків, тобто формування так званого        фонематичного слуху.

Сформованість не мовленнєвого, або фізичного слуху характеризу-ється здатністю малюка вловлювати і розрізняти звуки навколиш-нього світу (крім мовленнєвих), диференціювати їх за гучністю, а також визначати джерело та напрямок звучання.

Вміння зосередитися на певному звукові (слухова увага), запам'ята-ти ряд звуків (слухова пам'ять) не виникають самі по собі, їх слід ро-звивати. Розвиток сприймання не мовленнєвих звуків проходить шлях від елементарної реакції на наявність чи відсутність звуків до їх сприймання та розрізнення, а згодом використання як сигналу до дій. Малюкам легше сприймати звуки, якщо є візуалізація джерела їх виникнення, наприклад, коли дитина чує шурхіт і бачить, як зминається папір, або чує стук і бачить удар паличкою по столу то-що. Тому комплексне зорове і слухове сприйняття має передувати ізольованому слуховому.

Корисно пропонувати дитині слухати аудіо - записи біля магнітофо-на, самостійно створювати звуки (рвати папір, стукати, торохтіти тощо). Після того, як дитина навчиться добре розрізняти звуки з опорою на зір (бачити та чути одночасно), можна просити її визна-чати джерело звука із заплющеними очима.

           Сформованість мовленнєвого (фонематичного) слуху виявля-ється у здатності малюка вловлювати та розрізняти на слух звуки рідної мови, а також розуміти смисл різного сполучення звуків (слів, фраз, текстів).

Здатність чути та розрізняти на слух звуки мовлення не з'являється раптово, навіть якщо у дитини гарний не мовленнєвий слух. Цю здатність слід розвивати з перших днів життя дитини.

  

                              Стадії розвитку слухового сприймання:

♦       сприймання із зоровою опорою;

♦       слухозорове сприймання;

♦       власне слухове сприймання.

         

         При сприйманні із зоровою опорою дитина чує назву предмета          та бачить сам предмет або його зображення.

         

         При слухозоровому сприйманні малюк не лише чує голос, але й          бачить обличчя та губи мовця.

         

         А при власне слуховому сприйманні дитина не бачить ні мов-            ця, ні предмет чи явище, про яке говорять, а тільки чує голос.

               

          Розвиток мовленнєвого слуху відбувається шляхом впізнаван-ня звуконаслідувань та розрізнення однакових звукокомплексів (словосполучень, фраз) за висотою, силою та тембром.  Це здійсню-ється паралельно з наслідуванням, тобто дитина не лише уважно слухає слова і фрази, а й намагається зрозуміти та запам'ятати їх, повторити почуте.

               Уміння зосереджуватися на звуках мовлення потрібно дити-ні не лише для того, щоб розуміти звернене до неї мовлення, а й для того, щоб вона сама навчилася правильно говорити — артикулюва-ти звуки, чітко вимовляти слова, використовувати всі можливості власного голосу (говорити виразно, змінювати темп та гучність мо-влення). Вміння чітко вимовляти слова та тонко диференціювати звуки рідної мови на слух знадобиться і при навчанні грамоти, ад-же переважна більшість слів української мови пишеться за фоне-тичним принципом, тобто "як чуємо, так і пишемо".