Порушення формування лексики у дітей з ЗНМ  виявляються в обмеженості словникового запасу, різкій розбіжності об'єму активного і пасивного словни-ка, неточному вживанні слів, численних вербальних парафазіях, труднощах актуалізації словника.

          Однією  з виражених особливостей мови дітей з ЗНМ є більша, ніж в нормі, розбіжність в об'ємі пасивного і активного словника. Також дошкіль-ники розуміють значення багатьох слів, проте їх вживання в експресивній мові, актуалізація словника викликають великі труднощі.

          Бідність словника виявляється в тому, що навіть 6-річна дитина з ЗНМ не знає багатьох слів: назв ягід, риб, квітів, тварин, професій, інструментів, частин тіла і предметів. Часто їм важко в актуалізації таких слів, як «вівця», «бабка», «блискавка» і т.д. Значно складніше засвоюються слова узагальнено-го, переносного  значення: «гроза», «грім». Характерною особливістю словни-ка дітей з ЗНМ  можна назвати неточність вживання слів.

Іноді вони використовуються в зайве широкому значенні, в інших випадках - в дуже вузькому.

У цих дітей найбільш поширені заміни слів, що відносяться до одного семан-тичного поля. Серед іменників переважають заміни слів шляхом об'єднання їх в одне родове поняття: «лось - олень», «весна - осінь», «цукорниця - чайник» і т.п.

Змішування  слів у дітей з ЗНМ  йде на основі схожості:

- за ознакою функціонального призначення («миска - тарілка»,  

  «мітла - щітка»);

- за  зовнішньою схожістю («майка - сорочка», «сарафан - фартух»);

- за  об'єднанням спільністю ситуації («каток - лід»);

- частини і ціле («паровоз - потяг», «лікоть - рука»);

- узагальнюючих понять і слів конкретного значення («взуття - черевики»,         «посуд - тарілки»);

- словосполучень і пов'язаних з ними понять («плита - газ горить»,  

  «ліжко - щоб спати»);

- іменників і слів, що позначають дії, або навпаки («відкривати -  двері», «ліки    - хворіти»).

         У дітей з ЗНМ  процес пошуку потрібного слова йде дуже повільно, недо-статньо автоматизовано. Порушення актуалізації словника виявляються та-кож в спотворенні звукової, складової структури слова. Великі труднощі ви-кликає класифікація предметів: діти не знають узагальнень, не виділяють четвертий зайвий предмет, позначений семантично далеким словом. Навіть при правильному виконанні завдання діти з ЗНМ часто пояснюють свій ви-бір на основі ситуативних ознак: «"вовк, собака, лисиця" - зайве слово "соба-ка", оскільки в лісі не ходять собаки».

    Труднощі виникають і при підборі синонімів і антонімів. Замість антонімів використовуються слова, семантично близькі («день - вечір»), слова-стимули з частинкою «не» («шум - не шум» - немає шуму»).

    Замість синонімів підбираються слова, семантично близькі («вулиця — до-рога»), схожі за звучанням («парк — парта»), форми початкового слова або споріднені слова («боєць — бій»).

      Замість назв дитинчат тварин («ягня», «теля», «порося»)-мовиться «свин-ка», «корівка». Допускаються помилки при вживанні і утворенні іменників із зменшувально-пестливими суфіксами («яблоченька», «зошиток »).

      У дітей з ЗНМ спостерігаються труднощі при називанні  професії людей.

       

              Корекційна робота з уточнення  і збагачення  словника дітей. 

 

Формування словника йде за наступними напрямками:

— розширення об'єму словника і уявлень про навколишню дійсність;

— уточнення значення слів;

— формування семантичної структури слова;

— організація семантичних полів, лексичної системи рідної мови;

— активізація словника, вдосконалення процесу пошуку слова, його переводу      з пасивного словника в активний.

           При створенні системи роботи над словами були використані деякі прийоми, описані Л.С. Виготським, С.Н. Короповою і ін. Вона складена з ура-хуванням тісного зв'язку процесів розвитку лексики і словотворення, вклю-чає завдання на уточнення структури значення слова, оволодіння морфема-ми, системою граматичних знань, закріплення зв'язку між словами, розвиток діалогічної і монологічної мови.

На заняттях з розвитку лексико-граматичних засобів мови і зв'язної мови проводиться велика робота по активізації і вдосконаленню словника, розу-міння мови, формуванню уміння виділяти частини предмета. На основі уточ-нення пасивного мовного запасу організовується усна мовна практика.

        В процесі засвоєння наочного словника на основі наочно-графічних схем діти продовжують знайомитися з різними способами словотворення. (Наприклад, суфіксальний — для іменників.) У них розвиваються навики утворення нового слова з двох частин («гриб + ник»).

Привертаючи увагу до спільності кореневої частини серед ланцюжка спорід-нених слів («сад — садівник»), можна сформувати уявлення про систему словотворчих зв'язків («сад — садок — садівник»). Одночасно діти вчаться ро-зуміти узагальнене значення слова.

Необхідною умовою уточнення і розширення наочного словника є практичне засвоєння поширених випадків багатозначності слів. Кожне заняття має свою тему, яка містить відповідні відомості і передбачає поступове уточнення словника і його систематизацію на основі спостережень і логічних прийомів порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення.

           Формування лексики у дитини тісно пов'язане з процесами словотво-рення, оскільки вона швидко збагачується за рахунок похідних слів. Послідовність появи словотворчих форм в дитячій мові визначається їх семантикою, функцією в структурі мови (спочатку виникають семантично прості, що зорово сприймаються,  добре диференціюються зменшувально-пестливі форми іменників). Значно пізніше в мові з'являються назви професій людей і інші складніші за семантикою слова.